Виховна робота

Мої діти

Організація спільних благодійних справ завжди об'єднує.

Благодійна вистава " Попелюшка"

Зустріч з ветераном ІІ світової війни

Мої діти беруть активну участь у Святі талантів

Важливим у виховані моїх дітей вважаю проведення екскурсій.

Участь у проведенні Дня грамотності

Велику роль відіграють добре продумані виховні години. Скільки радості принесло моїм дітям свято Андрія

Ой, Андрію,

даруй нам надію

Мета: Познайомити учнів з давнім народним звичаєм проводити вечорниці та обрядами ворожіння й кусання калити.

Виховувати у учнів повагу та любов до традицій рідного народу, до української народної пісні;

Виховувати інтерес до вивчення минулого рідного краю, прагнення зберегти народні звичаї та обряди.

Розвивати творчі акторські здібності учнів.

Обладнання: вишиті рушники, доріжки, серветки; рогачі; глиняний посуд та макітра; українська піч;

учні – в українських народних костюмах.

Місце проведення : І поверх.

Час проведення : п’ятниця 17.00.

Хід свята

1-й ведучий. Україно! Чарівна моя ненько, найкращий куточку земл1, солов’їна пісне! Ти найкраща, але найбільше твоє багатство — народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний, як граніт, співучий, дзвінкоголосий.

2-й ведучий.

Українці — то є назва славного народу,

Україна — то край славний, аж по Чорне море,

Україна — то лан пишний, i степи, i гори,

I як мені Україну щиро не кохати,

Мене ненька по-вкраїнськи вчила розмовляти

1.Є багато країн на землі

В них – озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраще завжди Батьківщина

2.I тому найдорожчою нам

Є i буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна —

Дорога нам усім Україна!

(Звучить пісня «Це моя Україна!»).

3-й ведучий. 3 давніх-давен наша Україна славиться величними традиційними святами й обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові доброти до української спадщини повертається до традицій свого народу.

1-й ведучий. Одним iз свят, яке завжди відзначали нaшi батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді — день Андрія.

2-й ведучий. Це свято відзначається 13 грудня i вважається днем пам'ят1 мученицької смерті одного iз дванадцяти апостол1в Христових — Андрiя Первозванного.

3-й ведучий. За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорб1в поставив хрест i сказав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.

1-й ведучий. День Андрiя Первозванного — найцікавіший. Від нього вiє чарівною староукраїнською стихією. 3 давніх - давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.

2-й ведучий. Я хочу, щоб сьогодні ожили перед нами вечорниці в ніч на Андрія, a ігри, забави нагадали молодість батькам, бабусям, дідусям.

(Тихо лунає музика. Українська світлиця. Святково прибрано лавки, стіл, піч, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки. На столі на вишитому рушнику — запашний хліб, сіль).

Галя (прибирає i співає):

Зайди, місяченьку, за чорную хмару,

Там мати шукає своїй доні пару,

Шукає, шукає багатого сина,

А її кохає бідний сиротина.

Кохає, кохає ще й думає брати,

А тій же парі завадила мати.

Дівчина кохала хлопця молодого,

А її віддали за вдівця старого,

За вдівця старого роки марнувати

Мати (перебиває). Чого, доню, сумної заспівала? Bcix хлопців відженеш такою невеселою від нашої хати.

(Ставить на стіл макітри).

Галя. То так...І сама не знаю, мамо, сумно чогось і неспокійно мені сьогодні. До всіх хлопців мені байдуже, тільки б у один не обминув.

Мати. Не сумуй, Галинко (підходить ближче). То просто вечір такий таємничий, і місяць он як ясно світить.

(Дивляться на небо) (Чути спів дівчат)

Все буде гаразд. Може, той один і не обмине. Петро дуже на тебе задивляється, такий поважний, багатий.

Галя. Ой, мамо, і не говоріть мені про нього. От і дівчата вже йдуть.

(Дівчата співають. Звучить пісня «Ой ходила дівчина бережком»).

1-а дівчина. (Сміх). Слава Богу, в вашій хаті!

2-а дівчина. Добрий вечір, тітонько. Чи можна в вашу хату?

Мати. Слава навіки. Заходьте, дівчата, сідайте. Зараз вареників на всіх наліпимо. Може, ще гості будуть. (Порається).

3-я дівчина. Л може, й хлопці? І Іван, га? (До 4-ї дівчини).

4-а дівчина. Може! А може, й Роман?

3-я дівчина. Може!

1-а дівчина. А може, й Панько? (Сміються).

Галя. Панько — то Панько. Чи не так, дівчата?

Всі. Угу.

Мати. Та ну вас. Що ви ще розумієте.

2-а дівчина. Ох, дівчата, якби то знати, хто той суджений! Хоч би краєчком ока глянути.

Мати. А чом би й ні. І не тільки краєчком. Сьогодні ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі ворожіння в цей вечір починалися з ночі, в яку народився один із апостолів Ісуса Христа — Андрій Первозванний. Давайте попросимо Андрія.

Дівчата. Андрію, Андрію, на тебе я надіюсь. Хочем долю свою знати, просим тебе помагати.

Мати. Ось як скуштуєте цих вареників і дізнаєтеся, ким буде ваш суджений. А щоб дізнатися ім'я хлопця — судженого, потрібно підійти до першого незнайомого чоловік і під будь-яким приводом запитати, як його звати. Таке й буде ім'я чоловіка.

1-а, 2-а дівчина. Давай спробуємо. (Пробують).

3-я дівчина. А я чула про ворожбу зі свічкою.

4-а дівчина. Напишемо імена, поставимо на край великої тарілки. Запалимо свічку. І до якої стрічки підпливе свічка, такий і буде суджений. (Ворожать)

Мати. А ще, дівчата, є ворожба із дзеркалом.

1-а дівчина. А я знаю теж таке ворожіння. Треба темноті сказати:

Ворожу осібне,

На люстерко срібне!

Ворожу на саму себе.

І ... на тебе.

Потім, повернувшись, спиною:

— Покажи, святий Андрію, яка моя доля? Ворожу на свій вік,

Дай, Боже, шлюбу дочекати,

Смерті не знати.

Він — ...

Я - ...

Покажи, Андрію, яка моя доля.

Тоді різко повернутися.

— Ану, дівчата, хто сміливіший.

2-а дівчина. Я хочу (пробує).

3-я дівчина. А я ще знаю ворожбу на тінях, також зі свічкою.

4-а дівчина. Якою буде моя доля? (Хтось стукає)

2-а дівчина. Ой, хто там?

3-я дівчина. Мамо, я боюсь.

Мати. Та не бійтеся, дівчата. Доню, засвіти світ;

1-а дівчина. Та це ж Панько! І дівчата з ним.

5-а, 6-а дівчата. Добрий вечір! Слава Богу!

Панько. Помагай вам Бог!

Мати. Слава навіки. Добрий вечір. Дякую! Як ви налякали нас (прибирають дзеркал)

Панько. Справді? (Усі сміються). А я й не хотів, їй-Богу, не хотів!

Мати. Гаразд. Ану, дівчата, проходьте, сідайте.

Дівчата. Дякуємо.

Панько. А я б пампушок з'їв би (заглядає в посуд).

Мати. Добре. Ану наберіть, дівчата, води в рот (смішать одна другу). Ось вам по мисці і наробіть пампушок. А ти іди, Панько, приведи собаку, ми її годувати будемо.

(Панько виходить). Ось борошно, олія. (Дівчата ліплять).

Але й гарні квіти приніс Панько. І де він їх тільки знайшов в таку пору. Поки ви наліпите пампушок, я віночок сплету. (Плете).

5-а дівчина. Це йому, тітонько, напевне, хлопці дали, мабуть, і вони сьогодні прийдуть.

2-а дівчина. А давайте, дівчата, заспіваємо.

(Співають пісню «Їхав, їхав козак містом»).

Мати. Ну все, господиноньки. Мийте руки, а я покладу пампушки, хай смажаться.

Дівчата. Ой, Андрію, Андрієнку,

Даруй нам надієнку,

Хто з нас із дівчат

Перша заміж вийде.

(Мати намащує пампушки). -

Мати. Хто перша, друга, третя. (Дівчата допомагають намащувати).

Панько. (Входить із собакою). Моя собака така голодна, що тут тільки мене ледь не з'їла.

5-а дівчина. Ну от і наїсться твоя собака.

6-а дівчина. А на 1, 2, 3 — всі поїла пампушки.

Мати. А тепер скиньте по чобітку, розкрутіть його із заплющеними очима, киньте. Де носик — там і милий.

5-а дівчина.

Святий Андрію, святий Андрію,

На тебе єдиного маю надію.

Скажи мені нині, дорогий Андрію,

Звідки я маю чекати надію.

(Дівчата кидають чобітки. Хлопці жартома ворожать, сміються та імпровізують наречених).

Мати. А зараз простежу доріжку чобітьми.

6-а дівчина. Поставте, тітонько, наші чобітки до порога.

Першою вийде заміж Галина, другою — Мар'яна, третьою — Олена, інші — будуть дружками.

Мати. А ти що там, Паньку, робиш?

Панько. Хочу й собі поворожити. Може, і я заміж вийду. (Ворожить на квітках «любить — не любить»).

Мати. Хлопці не ворожать, і що ти собі видумав. (Роман краде чобіт Галини і ховає за пазуху. Дівчата продовжують ворожити).

Галя. Ой, дівчата, я свого чобота не бачу. Панько, ти взяв? Кажи!

Панько. Ні, я не брав. (Стук, грюк).

Хлопці. Ой на Андрія гадали дівки,

Щоб не лишали їх парубки.

А ми всі ходили в сусіднє село,

Щоб нашим дівкам заздрісно було.

По інших селах маємо дівчат,

У наших із-за тину лиш носи стирчать.

Хай же шукають собі вдівців,

Чи десь по селах чужих хлопців.

4-а дівчина. Ой, Ромко!

3-я дівчина. Іван там (причепурюються, входять).

Роман. Добрий вечір, господине!

Іван. Слава Богу в вашій хаті!

Петро. Добрий вечір, тітонько.

Мати. Слава навіки! Бачу, до моєї хати ще не заросла стежка. Добрий вечір, хлопці! Проходьте до хати та сідайте.

Роман. Спасибі, тітонько.

Петро (не сідає). Спасибі, господине, що пустила в хату (дивиться на Романа, поправляє, кафтан)

Завернуся я в рядно

Та й сховаюся на дно.

А там на дні три мішки брудні,

Сім мішків горіхів і коробка шоколаду.

Пішли, хлопці, на вечорниці,

Вкрадемо, хлопці, по три паляниці.

Четвертий пиріг — дитині малій,

Щоб не казала мамі старій.

Стара мати здогадалася,

Взяла прута та й за мною погналася!

Як біг же я через городи,

Наробив же я багато шкоди.

Потоптав я трохи озимини,

Та погубив я там золоті гудзи.

Озимина весною посходить обов 'язково,

А дівчата — вже познаходили гудзи.

3-я дівчина. Петро не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив (сміються, особливо Галя).

Мати. Та годі вже на Петра воду лити. Ніби й самі ще нічого не витворили.

Іван. Ми — ні. А скажи, Петре, нащо ти одяг нині такий багатий кафтан.

Роман. Та він, напевне, хоче на ньому зачепитися десь коло млина, чи що? Іван. Або й на млині.

Петро. Що одяг — те й моє. А кому до того що.

Роман. Та нічого (до дівчат).

Хлопці на вулиці,

Дівчата в світлиці,

Позбиралися дівчата —

Роблять вечорниці.

Іван. Не в'яжуть, не шиють,

Не прядуть, не печуть,

А говорять небилиці.

Про Микиту із села,

Про Степана із млина.

Панько. Вигадують різні небилиці,

Як ростуть грушки на вербиці.

5-а дівчина. (Перешепіт). Що правда, то правда, бо підсліпувате не добачить, а глухувате не дочує.

6-а дівчина. От і ростуть на вербі грушки.

Хлопці. Так, так буває, що й корова літає. (Сміх).

Роман. (Дивиться, хто без чобота).

Стук, грюк у віконечко,

Вийди, Галю, на хвилиночку,

Дай коню водиці

З сусідньої криниці.

Галя. Та як я вийду, коли боса?

Роман. Ану, дівчата, хто бубликів хоче? Або те, що за пазухою.

3-я дівчина. Те, що за пазухою, не знаємо. (До Галі вбік). А бубликів хочемо.

Роман. Для тебе, Мар'яно, тільки за поцілунок. Ану, чи дістанеш (та намагається відкусити).

Галя. Те, що за пазухою, віддай, Романе, чобіт, а то в ноги холодно.

(Роман передає бублики Іванові, той пригощає дівчат).

Роман. Може, ще й взути?

Галя. Це я сама вмію. Бач, першою заміж збираюся. (Роман допомагає взуватися).

Мати. От і наречений з'явився. І чекати не треба. Давайте, дівчата, заспіваємо.

(Співають пісню «Ішов козак потайком»).

Мати. А ось іще гості до нас. (Хлопці входять).

Батько. О! Та в нас гості зібралися.

Кум. Добрий вечір гостям і тобі, господине. Щось ви сумної співаєте.

Батько. А ми з кумом на ярмарку були.

Кум. Та й купили яблуньку.

А та яблунька садова,

Не що інше, як дівчина молода,

Дівчинонька чепурненька біля хати стояла,

Свою долю виглядала.

Та й нам, козакам, поморгала.

Мати. Ой, та за що ви її купили?

Кум. Кобилу продали, дівчину взяли. Ану, хлопці, хто жениться хоче?

Хлопці. Паньку, бери собі за жінку.

Панько. Зачекайте-но, хлопці, це моя буде, тільки моя.

(До мішка іде, гладить, «дівка» брикається. Хлопець лякається, відходить назад).

Дівка. Ой ти, хлопче молодий, Забери мене з собою.

Мати. Ой! Що ж ви купили? Чи не кота рудого мішку принесли?

Панько. Хай йому грець! (Хреститься). Я тієї нареченої не хочу.

Дівка. Ой не кидай мене, Паньку, моє серденько,

Нехай тебе поцілує моє серденько.

(Хлопці розв'язують, Панько хоче подивитися «дівка» вискакує до Панька, той тікає до господині ховається).

Панько. А ти, того, не брешеш? А чого так закриваєшся? В тебе, напевно, зуби болять?

«Дівка». Угу!

Панько. Ну то давай поцілуємося, чи що?

(Сміється, закриває очі. «Дівка» опускає руку і всі бачать, що це хлопець).

А цур тобі, пек (сміх).

Мати. Ну й насмішили хлопці.

6-а дівчина. Дівчата, давайте заспіваємо.

5-а дівчина. А якої?

2-а дівчина. Напевне, смішної, жартівливої. «Від Києва до Лубен».

(Входить «пан Калитинський» з калитою і квачем)

— Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати!

(Коцюбинський ніби іде на коцюбі).

— Добрий вечір, пане Калитинський!

— Доброго здоров'я, пане Коцюбинський!

— Куди ідете?

— Іду калиту кусати.

— А я буду по писку писати!

— А я вкушу!

— А я впишу!

(Коцюбинський намагається не сміятися і вкусити. Підходять інші).

— Добрий вечір, пане Калитинський.

— Добрий вечір, пане Коцюбинський.

— Відкіль приїхав ти?

— З Литви.

— Чому так здалеку приїхав?

— Калиту кусати.

— А ти ж куснеш?

— Кусну!

— А я мазну!

Хто ще буде калиту кусати?

(«Калитинський» смішить, пробують вкусити, Співають або говорять).

А наша калита

Нам набила живота.

А тепер ми її з’їли

І за пером полетіли.

А наша калита

Та й з маком і медом.

Йди до неї, кусай її,

Сторожа не бійся.

Кусай, кусай калиту,

Але не засмійся,

Йди до неї,

Кусай її,

І назад не вертайся,

А як вдасться вдало відкусити,

Пару сподівайся.

(Ще кусають).

Кум. Ану, фанти, давайте викуп. Громадо шановна, скажи, що цьому фантові присудити? (Роману). Хлопці. Заграти.

(Роман грає. Дівчата знімають калиту, ділять хлопцям, просять викуп). Роман. Знімай калиту.

Петро. Хлопці, гайда збитки робити.

Хлопці. Пішли. На добраніч, тітонько!

Мати. На добраніч! А вареники? (Пригощає).

(Хлопці виходять. Роман залишається).

Роман. Дякую, тітонько! Дуже смачні у вас пироги! Мабуть, Галя пекла?

Мати. Та всі дівчата допомагали. Ну як, дівчата, вареники?

(Дівчата знаходять предмети у варениках).

1-а дівчина. О, мій суджений буде, мабуть... (За предметами здогадуються). 2-а дівчина. А мій...

3-я дівчина. А мій...

(Мати порається біля столу, печі).

1-а дівчина. Скоро, дівчата, Миколая. От цікаво, що він мені принесе, бо торік сиру бараболю знайшла і часник.

2-а дівчина. А я — цибулю.

Мати. Треба було б колядок трохи вивчити!

Дівчата. Треба.

(Пісня «Добрий вечір тобі, пане господарю». Дівчата й хлопці виходять).

Дівчата і хлопці. Дякуємо, тітонько! Вже й час додому йти.

1-а, 2-а дівчата. Проведи нас, Галю.

Дівчата і хлопці. На добраніч!

Галя. Мамо, я зараз.

Ромка. На добраніч вам (виходить з Галею).

Мати. На добраніч!

Хлопці. От поволі затихають наші вечорниці.

Не забудьте, ви дороги, у наші світлиці.

Хай любов і щире слово душу вам зігріє.

Пам'ятайте вечорниці в ніч на Андрія.

Дівчата і хлопці. Запам'ятаємо. (Всі сідають у залі. Ведучі йдуть на сцену).

1-й ведучий. Ну от і закінчилися наші вечорниці. Добре, що діти наші повертаються до минулого.

2-й ведучий. Рідними їм будуть батьківські пороги, і люди, і пам'ять. У людині повинно щось жити високе і світле.

3-й ведучий. На всі світи й віки ти озирнись,

Де слово перше вимовив колись,

Де пісня мамина і пестила, і гріла,

Ввійшла життям у душу і у тіло.

Живила серце соком на порозі,

Водою й хлібом з житньої зорі.

1-й ведучий. Не дай же їм сліпим метеоритом

Хай ще гарячим пролетіть над світом,

Не дай умерти серед нас, живих.

Хоч скільки б там не обсідало лихо,

Не дай забутися, з якого роду,

З якого кореня у світі почалися.

Боже, великий, єдиний! Нашу Україну храни.

Волі і світу промінням Ти її осіни.

Світлом науки і знання Нас усіх просвіти.

В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости!

( Звучить пісня « І у вас, і в нас – хай буде гаразд»

Виховна година

Тема. Я – будівник свого життя.

Мета: формувати у підлітків відповідальність за свої вчинки, навички спілкування в колективі; формувати активну життєву позицію, вміння бути самим собою; розвивати логічне мислення, увагу, комунікативність, уміння аналізувати власні вчинки, давати їм моральну оцінку; виховувати у підлітків високі моральні якості.

Обладнання: заготовки листів, завдання для груп, ватман, цеглинки, дах, квіти з кольорового паперу, відеоролик.

Форма проведення: тренінг

Хід заходу

(Учитель пропонує дітям поділитись за покликом душі, за покликом серця. Учні сідають за групами своїх уподобань: І група - ті, хто любить майструвати, щось моделювати, виготовляти своїми руками;ІІ група – ті, хто любить слово, книгу, любить творити за допомогою слова; ІІІ група – ті, хто любить сцену, бути перед людьми, мають творчу натуру:танцюють, співають, малюють .)

Учитель.

У драмі людській небагато дій:

Дитинство, юність, молодість і старість.

Роби, що хоч, ридай або радій —

Неси свій хрест.

Все інше — позосталість.

Настане час, і піде все в архів,

Уламки долі винесе на сушу.

Життя — спокута не своїх гріхів,

Життя — це оббирання реп'яхів.

Що пазурами уп'ялися в душу

(Ліна Костенко).

Дорогі друзі, сьогодні ви 7-класники, а через кілька років ви вже будете самостійними, дорослими людьми зі своїми поглядами на життя, зі своїми моральними цінностями. Кожен з вас обере в майбутньому свій шлях. Та який би ви шлях не обрали, для того щоб життя було барвистим, світлим, варто кольори підбирати уже сьогодні, щоб відчути себе справжньою людиною, потрібною, цікавою, інтелігентною, а головне – милосердною.

Ви є будівничими свого майбутнього. Сьогодні ми з вами уявимо себе в ролі будівельників і спробуємо побудувати, змоделювати свої взаємини з людьми...

Але для початку зверніть увагу на цей клубок ниток, який би я порівняла з клубком життя,зітканим із ниток буття, наших думок, почуттів. Почнімо його
розмотувати і при цьому будемо говорити, яким ми бачимо навколишній світ, за що ми його любимо,

(Діти розмотують клубок і говорять: «Я люблю цей світ за те, що...».)

Учитель. Ось і вийшло у нас із вами замкнене коло наших емоцій та почуттів. Так і в світі все зв'язано, все переплітається. І кожен із вас є частинкою цього світу. Як важливо уважно дивитися навколо себе. Адже людям, що навколо нас, може бути дуже незручно від нашої бездушності, нашої байдужості, нашої невихованості. Будуючи людське суспільство, дуже важливо по-людськи побудувати і себе.

Перегляньте відео про сміливу людину, яка змогла по справжньому побудувати своє життя, і спробуйте зрозуміти, в чому його сила. ( перегляд і обговорення).

Учитель. Кожна людина формує себе як особистість з раннього дитинства. А що ж таке особистість? Це те , що відрізняє одну людину від іншої, це як будинок, де кожна цеглинка – риса вашого характеру

Із яких же якостей споруджують будинок особистості, як ви вважаєте?

(Відповіді учнів.)

Учитель. Для сьогоднішнього нашого будівництва ми приготували з вами будівельний матеріал. А оскільки будівництво наше незвичайне, то і матеріал у нас особливий — кращі ваші якості. Хай кожен із вас у будову загального Будинку особистості дасть одну свою цеглину — одну свою кращу якість. Отже, починаймо.

Першим у будь-якому будівництві закладають фундамент, бо саме від нього залежить міцність будинку.

Що, на вашу думку, ми повинні закласти у фундамент Будинку особистості?(Здібності, здоров 'я, родина, темперамент, традиції і звичаї народу, інтуїція.)

Стіни можна порівняти з характером людини. З яких цеглинок, на вашу думку, ми побудуємо стіни Будинку особистості? (Доброта, любов, дружба, розуміння, милосердя, толерантність, повага, чесність, справедливість, дисциплінованість, принциповість, мужність, ініціативність, наполегливість, працелюбність, акуратність , щирість, відкритість, відвертість, чуйність, доброзичливість , довірливість, ввічливість, мудрість, порядність, цікавість, гідність, відкритість, старанність, лідерство, вдячність, , скромність, організованість тактовність, вимогливість, відповідальність, дотримання слова, щедрість, відданість, колективізм, розсудливість, товариськість, гордість, організованість, захопленість, ощадливість, енергійність, послідовність)

Що може бути світлом у віконці нашого будиночка? (Уміння любити людей.)

І нарешті, що завершує будь-який будинок? Правильно. Це його дах. У нашому розумінні — це те, до чого прагне особистість. (Мрія, ціль, реалізація планів,опанування професією(професійність), створення сім’ї )

Що прикрасить наш будинок? ( кольорова квітка, на пелюстках якої слова: життєрадісність, оптимізм, зовнішній вигляд, духовність, захоплення)

Ось і побудували ми прекрасну будівлю — Будинок особистості.

Мені б дуже хотілося, діти, щоб кожен із вас побудував такий прекрасний будинок у своїй душі і беріг його від усього, що могло б його зруйнувати.

Учениця.

Запам'ятай, дитино, з юних літ

На все життя, щоб знала, як прожити:

Людина для добра приходить в світ

Й покликана завжди добро творити.

Нелегко це, що б хто не говорив.

Й не кожному зробити це вдається,

Бо в світі стільки смертних є гріхів,

Що доброта не завжди йде до серця.

Та ти людина і тому учись

Добро творити, людям співчувати.

До цього світу пильно придивись,

Злим помислам навчися лад давати.

Йди з добротою — це собі затям,

Із ласкою, прихильністю, привітно.

Й не розлучайся з добрим почуттям.

Хай доброта в душі суцвіттям квітне.

Учитель. Дорослість дитини визначає її моральність. Подумайте і скажіть, завдяки якій рисі ви відчуваєте, що дорослішаєте.

(Інтерактивна вправа «Мікрофон»: діти по черзі називають свої якості, які їм допомагають відчути дорослість «» Я вважаю, що мені..».)

Учитель. Усі названі вами якості допомагають нам комфортно жити серед людей, знаходити вихід із будь-яких життєвих ситуацій, вирішувати конфлікти. Наші вчинки характеризують нас самих. Попрацюємо в групах, розв’язуючи конкретні життєві ситуації. Зробіть висновок, закінчивши думку: «Щоб добре жилося серед людей, необхідно...».

(Кожна група отримує свою ситуацію, обговорює її і записує висновок на листку, прикріплює на дошці під початком думки, ознайомивши інших із ситуацією. Виступ почати словами:»Ми обговорили цю ситуацію і вирішили…», «Ми у групі дійшли такого висновку…», «Порадившись, ми вирішили…»

Ситуація 1. Сергій поспішав додому після тренування. Несподівано його увагу привернув мобільний телефон, що лежав на дорозі. Він дуже зрадів такій знахідці, підняв її, а в голову спала думка: «Ось і подарунок для тата на день народження».

Ситуація 2. Учитель захворів, і на заміну в клас прийшов його колега. Урок почався з перевірки домашнього завдання, але всі учні, змовившись, сказати, що не готові відповідати з теми, бо цей матеріал ще не вивчали. І тоді новий учитель, за рахунок нового матеріалу, повторно пояснив цю тему.

Ситуація 3. Ви стали свідкам того, що над вашим однокласникам насміхаються хлопці з інших класів, користуючись його наївністю, довірливістю. Вчись жити серед людей і для людей.)

Учитель. Діти, у житті часто буває, що ми занадто поблажливо ставимось самі до себе, жаліємо себе, виправдовуємо власні вчинки, з одного боку, а з іншого, насміхаємось над товаришем, учителем, ставимо інших людей в незручне становище. Прислухайтесь до моїх порад, щоб душа і совість залишались чистими перед своїм сумлінням. (Учитель у вигляді хмарок вивішує правила )

1. Учись переборювати свої корисливі бажання.

2. Перш ніж завдати комусь прикрощів, постав себе на його місце.

3. Не соромся добрих поривань.

4. Сильніший той, у кого не кулаки більші, а багатша душа.

Наступне завдання для груп. Пропоную вам написати віршовані поради «Правила гідної поведінки». Над цим завданням я пропоную попрацювати і нашим гостям.

1 група

Злом на зло не відповідай,

Добро в людині помічай,

Лінь і заздрість проганяй,

Любов і щирість зберігай.

2 група

Допомагай,

пробачай,

пожалій,

зігрій.

3 група

пробачай,

простягай,

усміхнись,

поділись

Учитель. А тепер я запрошую наших гостей і вас , діти, до спілкування.

(Варіанти гостей)

Учитель. Милосердя, доброта, співчуття, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати, допомогти в горі чи біді, чесність — це кращі якості людини. Мені дуже хотілося б. щоб вони були притаманні й вам, щоб ви виросли високоморальними людьми.

А зараз я пропоную скласти розповідь про себе, але про себе — в майбутньому. Уявіть себе дорослими. Ваші розповіді я збережу, до них ми повернемося в 9 класі та порівняємо, як змінилися ваші думки і мрії за ці роки.

(Учитель роздає заготівки листів:

Лист до себе в майбутньому

У майбутньому я, звичайно, буду ______________людиною — це означає

Я буду працювати _____________________________________________________

На роботі я буду намагатися працювати так, щоб людям з мною було ______

_____. А для цього важливо пам 'ятати про те, що__________________

У мене буде сім 'я. Я хочу, щоб взаємини між всіма _______________________

У своїй поведінці з ними я буду ___________________________________________ Особливу увагу, турботу я буду приділяти _________________________________ ______________________________________________________, тому що

У мене будуть друзі, з якими я___________________________________________

Але головне, до чого я буду прагнути у майбутньому,— це__________________

Учитель. Можливо, хтось із вас хоче прочитати свій лист?(Відповіді учнів.)

Учитель. Закінчити сьогоднішню розмову з вами я хочу словами Стендаля, які, власне кажучи, об'єднують все сказане вами сьогодні: «Щоб добре жити серед людей, не треба жити для себе». Людина повинна жити для людини!Будьмо милосердними, не скупімося на добро, поспішаймо його творити. А ще всім серцем любіть свою землю; своє коріння.

Учитель. Хай нове тисячоліття стане тисячоліттям душі й серця. Дуже хочеться, щоб панівною була мода не тільки в одязі, а були «моди» в житті і такі, про які говорить Любов Забашта в поезії «Моди».

Є моди на зачіски,

На гострі носки в черевиках,

На декольте, на сукні

І на короткі штанці,

На плечі — вузенькі і широкі,

На вуха малі і великі,

І навіть на форму браслета

На ніжній дівочій руці.

І ми, незалежні, зайняті завжди ділом,

Хоч пізно, а все ж плетемося

У моди тієї в хвості.

Та тільки, правду кажучи, я б дуже хотіла,

Щоб стали навік панівними моди в житті:

Моди на світлі душі,

На прямоту, на сердечність,

На серце, повне щедрот...

А ще, скажімо, мода

На щиру людську бентежність.

На вічний дух непокори

До скритих лакуз і підлот.

І наостанок, я хочу побажати, щоб будинок, який ви сьогодні побудували, і в реальному житті був будинком любові, радості і добра.

Сценарій свята Святого Миколая

Ведуча 1:

Що нині за днина,
Що нині за свято,
Що сюди зібралось
Так гостей багато?

Ведуча 1:

Знаю, що за днина,
Знаю, що за свято.
То прийшли Вкраїні
І нам честь віддати.
Всім нам честь віддати,
Бога привітати,
Про святого Миколая
У цей день згадати.

Вчитель

Шановні батьки і вчителі, дорогі діти! Для маленьких стає чарівною казкою, коли невидимо з’являється вночі і кладе під подушку такі бажані гостинці. Виростають діти - і добра казка зникає, а Миколай залишається.

Наслідуймо добро і вчинки Миколая! Нехай це свято стане для нас святом Милосердя, святом Доброти, Прощення, Любові до ближніх.

За вікном сніжок летить,
Вітром завіває,
Тож спішіть усі до нас
На свято Миколая!
Ну, а хто сюди прийшов,
Раді вас вітати
Веселіться і радійте
На нашому святі.

Маємо чого радіти,
Добре знаєте ви, діти!
Долетіла до нас вість,
Що до нас в дорозі гість.
Хто це? Кожен пам’ятай!
Це святий наш Миколай!
Діточок він всіх згадає,
Їм дарунки посилає,
Він вже близько, вже іде,
Наша пісня хай гуде!(Пісня)

Ведуча: Жив колись давно на світі

Десь у Азії юнак,

Роздавав дарунки дітям

Той багатий одинак.

1.Бідним дітям у потребі

Дарувати він любив,

Аж Господь Вседобрий в небі

Миколая полюбив

2.Став єпископом всезнаним

Миколай і чемно жив.

Особливої пошани

Він у Бога заслужив.

3.Запитав Господь: «Що хочеш

За свої заслуги ти?»

- Хочу, Господи, я хочу

Раз на рік на Землю йти.

Завітати в кожну хату,

Всіх вітати знов і знов,

Чемним дітям роздавати

Подарунки за любов.

4.І отак щоразу, діти,

Вам щороку Бог дає:

Миколай мандрує світом – подарунки роздає.

Подарунки роздає.

(Розповіді учнів про Святого Миколая)

Ведуча: А що ви знаєте про Миколая?

5. Нічого не бракувало малому Миколі – ні одежі, ні їжі. Та він був сирота, мама вмерла рано, за нею і тато. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Він часто виходив на вулицю погратися з дітьми. Це були діти небагатих батьків. Микола їх жалів, але не знав, як допомогти.

6. Був у Миколи старий учитель. Одного разу вони читали Святе Письмо: «Коли ти робиш добро, нехай твоя правиця не знає, що робить лівиця…»

- Як це розуміти? – запитав в учителя замислений Микола.

- Коли ти робиш добро іншому, то не треба про це голосно всім розказувати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками.

7. Стояла глибока осінь. Миколка знав, що багато дітей у їхній околиці живуть бідно, у голоді і холоді. От родина старого Олександра. Мати хвора, в Петруся немає взуття, а мала Софійка вранці збирала на дорозі ломаччя, щоб було чим затопити в печі.

Увечері Миколка тихо, щоб слуги не бачили, подався до комори. Набрав у торбину борошна, налив пляшечку олії, набрав повні кишені яблук, відшукав у своїй скриньці пару нових шкарпеток, нові постолики. Все це склав у велику торбину і сховав під своїм ліжком. Коли в домі всі поснули, він тихенько вислизнув із ліжка, пробрався до Олександрової хатини, поклав там торбину й чкурнув додому.

8. Вранці старий Олександр не міг натішитися щедрими дарунками. Але хто це міг зробити? Кому подякувати? З того часу Миколка часто робив такі дарунки бідним сусідам. Люди молили Бога за невідомого, який їм допомагає. Та ніхто не здогадувався, що то був Микола.

9. Миколині слуги стали помічати, що зникають харчі, одяг, паливо з комор. Стали пильнувати. Одного разу, коли Миколка тільки-но склав торбинку і прийшов із свого подвір’я, його наздогнав старий слуга. Думав, що то злодій. Тоді й стало відомо всім, хто піклується про бідних.

10. Минули роки. Микола вивчився, став священиком. Усе своє добро роздав бідним людям і служив їм, як тільки міг. За це Господь дав йому силу творити добро ще більше. Коли ж Микола помер, його причислили до святих. Відтоді всі згадують святого Миколая, свято його відносять до грудня і цього дня роблять одне одному подарунки.

11. А десь високо в небі тієї ночі чути срібні дзвіночки. То на санчатах їздить Миколай і заглядає в кожне віконце: чи не обминули якої дитини. Переїздить з хмарки на хмарку. Дзвіночки ніжно теленькають. Старий місяць весело усміхається в засніжені вуса. Він знає, що тієї ночі всі мають бути щасливими. І ті, що дарують, і ті, що подарунки роблять. Бо найбільше щастя в житті – робити добро.

Дія перша
Ведучий. Іде св. Миколай полями й лугами, а за ним поспішають янголи, що несуть дарунки для добрих та чемних дітей. Ходить св. Чудотворець по всіх-усюдах, минає хати, загороди, міста й села, благословляє і потішає бідних і нужденних.

Св. Миколай. Вітаю вас, діточки! Мені розказали мої янголи, що всі ви розумні і чемні були: у школі вчились, батькам допомагали і рідною мовою скрізь розмовляли. Хоч часом на зле вас чорти підмовляли, та ви їх молитвою повідганяли і чемно зустріли мене цього року. Ви діти чудові, чудові нівроку. Тож пильно учіться, до школи ходіть, свою Україну шануйте й любіть. Любіть її вірно, свою Україну, — І я вас ніколи й ніде не покину. Ану, йдіть до мене, мої янголи — а що там ви дітям у дар принесли?

З'являються два янголи. Один несе тоненьку книжечку, а другий — товстелезну.

1-й янгол. Ох, я втомився. Ця книжка така товста, що крила відпадають.

2-й янгол. Так, деякі діти до останнього дня посилали святому Миколаєві листи і навіть телеграми. Усі пишуть, що чемні, але чи це справді так? (Звертається до дітей). Ми ходимо поміж вами й перевіряємо, чи ви справді були чемні, і все записуємо до книжки.

1-й янгол. В одній книжці — добрі діла (показує тоненьку книжку). А в отій — гріхи, грішки й усякі збитки.
2-й янгол. То це я гріхи ношу? Недарма ж моя , ноша така тяжка, що я вже двічі з неба впав. Але тут щось не так: не може бути, щоб наші українські діти були такі нечемні. Дивись, скільки у нас добрих дітей — ось вони сидять (показує на зал), а нечемних зовсім мало. Та й тих ми ще перевіримо й, може, викреслимо з поганої книги.
1-й янгол. Добре вже, добре, ходімо ж кінчати свою роботу. (Виходять).

З'являються два чортики.
1. 1-й чортик. Ой, як тут холодно! (Цокотить зубами). Я змерз, як чорт.
2. 2-й чортик. Так, у нашій прекрасній батьківщині, Пеклі, дуже тепло,
3. 1-й чортик. Еге ж, часом аж гаряче. Я радий часом вирватися з пекла й поблукать по світу.

Брикають по сцені.
4. 2-й чортик. Не забувай, що ми сюди послані у важливій справі. Наш голова Пекельного союзу дав наказ наловити якнайбільше грішників.
5. 1-й чортик. А як не наловимо, то пан Сатана нас самих на гарячу сковороду посадить. Або вижене з роботи й не дасть нам нашої улюбленої їжі — гарячої смоли.
6. 2-й чортик. Ой, не згадуй! Тут ніде її нема, я вже зголоднів. Попросив одного разу смоли в Івасика, а він сказав, що такого тут ніхто не їсть. Він дав мені шматок жуйки, і я нею ледве не подавився, і як діти таке паскудство їдять?
7. 1-й чортик. Тихо, тихо, ось діти йдуть. Може, серед них є нечемні? На кожного нечемного ми приготуємо різку в подарунок.

Виходять діти.

1.Івась. Миколко, сьогодні до нас святий Миколай прийде!
2.Миколка. Еге ж. Він чемним дітям подарунки принесе.
3.Івась. А ти був чемний?
4.Миколка. Так! А ти? В цей нас із-за сцени, підкрадаються чортики і стають за спинами хлопчиків.
5.Івасик. Так. І буду чемний до самого Різдва, а потім — побачимо. (Чортики підстрибують з радощів.)
6.Миколка. А я намагаюсь увесь час бути добрим. Мене назвали Миколкою на честь святого Миколая, тому я мушу бути завжди чемним.
7. 1-й чортик, (підштовхує Іванка). Скажи йому щось нечемне!
8. Івасик. Тільки дурень може бути вічно чемним!
9. Миколка. Що ти кажеш? То виходить — я дурень?
10. 2-й чортик (підштовхує Іванка). Покажи йому язика! Івасик показує язика.
2-й чортик підкрадається до Миколки.
11. 2-й чортик. Бачиш, який він! Чого ж ти стоїш? Бий його!
12. Миколка. О ні, ми з ним друзі, битися не можна, та ще в такий гарний день.
13. 1-й чортик: (звертається до залу). Ану, котрих я маю брати? Диви, як заступились батько й мати — Цілують і пестять, по голівці гладять. А виросте яке? Батькам на радість, А чи мені на втіху? Не скажете колись: «О лихо, лихо! Зросло дитя — і де поділась щирість? Ні слова доброго, ні в домі миру?»
14. Миколка. А це хто? Ти часом не Чортик? Моя бабуся казала, що чорти, бояться хресного знамення. Ось я тебе перехрещу!
Чортики. Ой, не роби цього! Ой-ой-ой!!! Втікають.

Входить Св. Микола й звертається до дітей

Я дарунки оті просто так не даю.
За всі гарні справи я торбину свою
Розв’яжу для дітей, що достойні наград,
Котрі мають повагу і до буднів, і свят.
Котрі бога шанують в юнім серці завжди,
Він спасе від невдач, відверне від біди.
Ану, дітки, тут при мамі скажіть,
А чи були ви слухняні? (ТАК)
А в школі добре вчилися?

Ці дарунки, діти, роздадуть ангели господні,
А ви нам вірші розкажіть та й заспівайте сьогодні.

Дія друга

На сцені намальована хата. Біля неї сидить хлопчик.

Ведучий. Так зайшов Миколай до села, в якому під самим лісом стоїть хата. На порозі сидить хлопчина-сирота. Він не показував по собі великого розуму — робив, що йому казали робити, але вся робота йшла йому мляво. Одно лиш його захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди, відкриває очі й уста і так вдивляється в матір, наче б йому очі хотіли вискочити. Підходить св. Микола під хату, а Тарасик навіть шапки не здіймає.

Миколай. Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш?
Тарасик. Чому ні, тільки я Вас визирав з неба, а Ви тим часом прийшли із села.

Св. Миколай посміхається.
Миколай. Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?
Тарасик. Ні.
Миколай: Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.
Тарасик. Ні...
Миколай. А може, ти хочеш грошей багато?
Тарасик. Також ні.
Миколай. Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже я й для тебе приніс дарунків, бо ти Нічим не прогнівив Бога.

Тарасик падає на коліна і шепче несміливо.
Тарасик Я хотів би, св. отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз в житті попестив і приголубив, як мати свою, дитину.
Ведучий. Засумував св. Миколай і не сказав ні слова. Любов матері — се якраз єдина річ, якою він не міг нікого обдарувати.
Янгол. Отож, любі діти, поважайте, цінуйте своїх батьків. Не все легке в житті. Дороги хресні зуміє той пройти, хто серцем до Бога прихилився, до добра святого. Тож ви, батьки, з гріхами власними змагайтесь, аби злого не дати прикладу. Лише ті для діток приклад, хто святі виконує щоденно заповіти. І в ласці Божій вам життя освятить любов дітей, онуків і правнуків.
Не забувайте Божої науки!

Усі учасники співають пісню «Ой хто, хто Миколая любить...» Хлопчик читає вірш Зеновія Филипчука «До святого Миколая»

ДО СВЯТОГО МИКОЛАЯ ( читає учень)

А вечір малює сьогодні талантом таким неземним,
що в кольоровому дзвоні життя виглядає новим.
Я теж у небесному стані: душа, мов біленький папір.
Складаю своїми словами листа під мелодію зір.
Святий Миколаю, я знаю: Ти бачиш усіх і мене,
уклінно Тобі посилаю дитяче прохання земне:
Хай люди живуть усі в Божій правді.
І не міркують у масках про те —
тільки тоді ближні любляться справді,
коли хтось до когось з грошима іде.
Складаю листа. І дивлюся на власні думки і слова.
Складаю листа. І молюся, як вміє дитина мала.
Святий Миколаю, будь ласка, зроби подарунок мені —
щоб віра ніколи не згасла поміж людьми і в біді.
Святий Миколаю, я знаю: Ти бачиш усіх і мене,
уклінно тобі посилаю дитяче прохання земне:
Хай люди живуть у вірі і правді,
І пам'ятають вічно про те —
тільки тоді ближні любляться справді,
коли хтось до когось із Богом іде.
Миколай: От настав прощатись час,

Залишаю вже я вас.

Будьте добрі й завжди щирі,

Живіть в злагоді і мирі.

Мамі й татку помагайте,

Менших себе не чіпайте.

Вчителям у поміч будьте,

І мене ви не забудьте.

Швидко мчиться часу лік,

Знов прийду я через рік

На велике, світле свято.

З Миколаєм вас, малята!